Вербна неділя  – прикмети, 

          звичаї, традиції

https://www.youtube.com/watch?v=BXEJvh4bbn8

ВЕРБНА НЕДІЛЕНЬКО, гостенько миленька, вдарь Україну вербою...

Щоб розігнулася та посміхнулася, щоб не горіла війною!

КВІТНА НЕДІЛЕНЬКО, Божа годинонько, дай нам усім благодаті...

Щоб процвітали і мудрість ще мали, щирі були і багаті!

ВЕРБНА НЕДІЛЕНЬКО, Господа дниненько, ллється молитва рікою...

Щоби нам жити й великдень зустріти, бий нас на щастя вербою!

© Василь Руданський

Кожне шосте неділю Великого посту, рівно за тиждень до свята Пасхи, всі православні християни святкують Вербну неділю, що в 2016 році відзначається 24 квітня. З чим пов’язаний цей день, чому саме Вербна неділя, які традиції та звичаї супроводжують це свято – в цьому ми зараз і спробуємо розібратися.

Вербна неділя – це день входу Ісуса до Єрусалима. У православній церкві це свято носить назву Вхід Господній в Єрусалим. Після того, як Христос воскресив Лазаря, чутка про нього пройшла по багатьох містах Ізраїлю, люди повірили, що він саме той цар, який врятує їх від рабства. У ті часи було прийнято правителям в’їжджати в місто на ослі. Таким чином, він заявляв, що прийшов з миром. Тому Ісус так і вчинив. А народ Єрусалиму , як годиться зустрічати правителя, вітав месію пальмовими гілками, а деякі піднесли до ніг Ісуса свій одяг.

Напевно, у кожного православного християнина хоча б раз у житті виникало питання про те, яким чином пов’язана верба з тим, що Христос увійшов у Єрусалим і його вітали як царя з пальмовими гілками? Це пояснюється тим, що не у всіх країнах, де сповідують християнство, є пальми. Тому в країнах їх замінюють гілками дерев, які першими розцвітають навесні. Тому в нас пальмові гілки були замінені вербою. Крім того, у нас це дерево символізує цнотливість, оновлення, нове життя.

Традиції і обряди у Вербну Неділю

Ще в давнину це свято відзначалося з особливим розмахом, гуляння влаштовувалося в багатьох містах . Однак з плином часу цей день стали святкувати більш скромно. Але деякі традиції побутують і в наш час.

Наприклад, в ніч на Вербну неділю прийнято проводити в храмі освячення гілки Верби, заздалегідь зірвані близько найближчих річок. Вранці ж було прийнято злегка бити гілками верби своїх дітей зі словами: «Не я б’ю, верба б’є!». Таким чином, батьки очищали своїх дітей від пристріту, псування, злих духів. Той же обряд проводився і з дорослими. Багато хто вірили, що це допоможе залучити здоров’я, бути більш міцним і сильним.

Треба зауважити, що гілки верби, які збиралися нести до храму на освячення, потрібно зрізати тільки з молодих дерев, на яких ще немає засохлих гілок і пошкоджень. Також, згідно з народними повір’ями, у Вербну Неділю не можна брати гілки з дерев, у яких є дупла, а також з тих, що ростуть поруч із цвинтарем. Не рекомендувалося брати гілки з дерев, які схиляються над водою, адже ночами на них могли відпочивати і водяні русалки.

Також, щоб ніяка хвороба  не причепилася, люди проковтували  бруньки освяченої верби. Цей обряд використовували і для залучення удачі в нових починаннях. Багато хто в ті часи перед тим, як починати якесь важливе діло, з’їдали три  бруньки.

Дівчата, які хотіли вийти заміж за певного хлопця, весь день, з ранку й до самого вечора думали про цього хлопця. І вже незабаром готувалися до побачення.

А ось, щоб збільшити свій статок, у давнину люди садили квітки або ж пересаджували кімнатні рослини. Вважалося, що такі рослини і приносять багатство в будинок. Якщо ж квітка зів’яне, то ніякого прибутку не буде, а навіть навпаки, вірили, що незабаром чекають величезні фінансові втрати. Тому цю квітку намагалися зберігати і доглядати за нею особливо ретельно.

Гілки верби, принесені з храму, господині зберігали цілий рік, і ставили їх у передньому кутку хати біля ікони. Коли ж весна вступала у свої права, то, люди виганяли худобу саме цією гілкою. Згідно з повір’ями це здатне вберегти худобу від хвороб.

Коли ж починався посівний сезон, то на полі обов’язково встромляли в землю гілки верби. Так вони вірили, що це сприяє багатому врожаю, і рятує його від напастей.

Багато жінок  бруньки цієї рослини намагалися зберегти на випадок хвороби. Коли ж у будинку комусь кепсько, то дружини пекли пироги з бруньками верби, додавали їх у воду і чай і чекали швидкого одужання.

Дуже часто у цей день влаштовувались так звані вербні базари, де влаштовувалися пишні гуляння, продавали безліч товарів і влаштовували різні каруселі та ігри. Одним з основних звичаїв таких ярмарків продаж вербового херувимів (гілки верби, прикрашені ангелами).

Як і у всі великі церковні свята, так і в цей день не можна працювати і готувати гарячі страви. Тому жінки готували для своїх домочадців заздалегідь. При цьому варто відзначити, що святковий стіл повинен був бути помірним, так як ще триває Великий піст.

Прикмети на Вербну неділю

Наші пращури вважали, що гілочки верби мають цілющі властивості. Верба вважалася чарівним талісманом для всієї родини – гілочкою торкалися до близьким людям, бажаючи їм здоров’я і щастя, ставили біля хворих, прикладали до хворих місць, стібали дітей, щоб ті не хворіли протягом року і росли здоровими. У свято Вербну Неділю цілителі на весь рік робили із верби різні відвари і порошки від самих різних хвороб. Чоловіки носили бруньки верби в якості талісмана для додання фізичної сили , а дівчата — для допомоги в зачатті дитини.

Згідно з давніми повір’ями, у цей день ніхто не виганяв худобу на вулицю, так як вірили, що її обов’язково зіпсують злі духи.А дівчата у Вербну неділю обов’язково розчісували волосся, примовляючи: «Вода, йди в землю разом з головним болем». А потім клали гребінець у воду і поливали цією водою вербу.

У давнину вірили, що який вітер дме у Вербну неділю, такий буде і все літо, якщо ж у цей день буде тепла і ясна погода, то все село готувалася збирати хороший урожай фруктів. Якщо ж «на Вербній мороз – ярі хліба гарні будуть».

У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі - старі й малі, - бо "гріх не піти до церкви, як святять вербу". Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти - одне поперед одного - стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька "котиків" - "щоб горло не боліло".

Також був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю. Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до "колегіюму".

Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або - якщо було близько - то в полі, "щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток", а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

Не я б'ю - верба б'є,
За тиждень Великдень,
Недалечке червоне яєчко!

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли, а б'ючись, примовляли:

Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!

В Галичині примовляли так:

Шутка б'є - не я б'ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати свячену вербу", а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою - "щоб нечисть не чіплялася до тварин". Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду - "щоб град зупинився". 

Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим' варивом хвору людину чи тварину - у повній надії, що "поможе". Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горшку, настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворувань.

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про козячу вербу- один з видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп'яли Спасителя: "за це її черви точать". Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: "Закохався, як чорт у суху вербу!" Козяча верба часто зустрічається на Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі "базоки" або "котики".

Олекса Воропай. "Звичаї нашого народу"

Чудодійні властивості верби:

• Вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;
• Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;
• Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;
• Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;
• Вербою в давнину відводили грозові тучі — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град;
• Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню;
• Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-базьки передасться людям сила весняної енергії на цілий рік;
• З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока;
• Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло;
• Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була „пригожа та здорова";
• Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася;
• Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски;
• У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби;
• У Лятичівському повіті, коли господар виїжджав у поле сіяти — брав 2-3 котики-базьки й запорпував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав.
• Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат