Великдень: чому цей день особливий і як його відзначити. Традиції, повір'я, звичаї, знамення Великодня

Світле Христове Воскресіння - найбільше християнське свято. Як розшифрувати його основний посил та як святкувати

Великдень – це світле небо, усіяне, як говорили наші бабусі, небесними квітами, це кошики з духмяними пасочками і барвисті крашанки, це радісні обличчя і лунке вітання "Христос Воскрес!".

"Воістину воскрес!" - буде чутися звідусіль у відповідь, і незнайомі люди в цю мить стають добрими знайомими і хорошими друзями. Мить єднання, мить відкритих воріт до неба, мить, коли приходить найчіткіше усвідомлення того, що ти на цій землі - людина, подоба Божа, найвище на землі створіння, і що твоє життя - таки вічне, бо це щойно довів Христос, відкривши земній людині ворота до небес. 

Воскресіння Христове - головне церковне свято, найперше з 12 найважливіших свят, особлива врочистість. Цьогоріч воно відзначається 8 квітня і вважається раннім.

 Велика ніч очікування Дива

У народі її щиро вважають чарівною, чудодійною, особливою, і не важливо, наскільки хто посвячений у церковні традиції. Намагаються не спати, щоб не проспати благословення, не вимикають світло, щоб не пропустити Світлу вість. Це - поглиблене очікування великодньої радості. Особливо це відчутно, коли ніч починає набувати перших ознак світанку і навколо храму тісними рядами розміщуються віряни з кошиками, приготовленими до освячення. Це і паски, і писанки, крашанки, ковбаса, шинка, сало, масло, сіль.

У суботу ввечері читаються святі книги, Великодня Служба Божа триває всю ніч, а вже опівночі починається  Свято Христового Воскресіння. Тоді, подібно до жінок-мироносиць, які прийшли до Гробу Господнього, миряни тричі обійдуть під урочисті звуки дзвонів храм, зупинившись перед його зачиненими дверима, ніби перед запечатаним Божим гробом.

І під перший радісний ранковий тропар  "Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував!" почнеться ранкова найсвятковіша за всі свята утреня. І святий отець хрестом відкриє двері храму, сповіщаючи, що Христос відкрив нам ворота до неба, і винесуть плащаницю, і з цього моменту на вітання священика "Христос Воскрес!" миряни вітатимуться "Воістину Воскрес!", і це вітання буде звучати 40 днів, аж до Вознесіння Христового.

Події Всеношної дуже символічні. Саме на Великдень у перші століття після Різдва Христового приймали Таїнство хрещення і миропомазання, упродовж Світлого тижня лишаючись у білому вбранні, яке символізувало даровану Господом чистоту. Тому, ідучи до церкви, вбираються у світлий одяг, новий, вважаючи, що "Хоч і лихацька сорочка, але на Великдень вона завжди біленька".

Коли сорочка спадає з плечей

Колись бабуся розповідала нам, малим, що на Всеношній правиться так, що аж "сорочка з плечей спадає", маючи на увазі особливу врочистість і піднесення. За відчуттями це так і є - Великодня ніч особлива, настрій від неї передати неможливо. Тому кожен мирянин у суботу, заздалегідь зібравши великодній кошик, іде до Божого храму. Дехто - на світанку, це також не нівелюватиме велич свята, головне - іти усвідомлено, розуміючи суть свята, своєї ролі в ньому, таїнства харчів, які освячуються. Так церква благословляє віруючих після тривалого посту знову вживати "скоромне", себто їсти непісні страви. Щедрий великодній стіл - символ небесної радості та символ вечері Господньої.

Основний посил Великодньої радості читається у Пасхальній проповіді святителя Іоана Золотоустого, яка цієї ночі звучить у кожному храмі: "Воскрес Христос, і пекло знищено… Воскрес Христос, і життя торжествує. Воскрес Христос, і немає жодного мертвого у гробі". Відтепер для людей відчинені двері Царства небесного, і це - найбільший тріумф людини.

За святковим столом родина збирається, відразу повернувшись з церкви. Намагаються приїздити звідусіль до батьків, до найрідніших. Кожна родина має свої звичаї, які йдуть від діда-прадіда, у кожної родини свої святкові історії. Світлий день Великодня зміцнює їхні корені, занотовує історії для нащадків, об'єднує родину, а відтак - країну. А звичаї - вони в кожного різні, у кожного мають право на життя. "По вірі вашій та й буде вам!" - говориться у церковних літописах.

У що ми віримо святкового ранку

• Почати святковий сніданок цього ранку з освяченого яйця - символу нового життя у Христі.
• Милосердно поділитися з ближніми та тими, хто потребує, частиною освяченого з великоднього кошика, таким чином поділившись не просто їжею, а радістю Воскресіння Христового, надією на життя вічне.
• Дівчата вмиваються водою, у яку кладуть освячені крашанки, щоб бути ще вродливішими, "як та крашанка".
• Господарі дають окраєчок освяченого хліба худобі - на приплід і на здоров"я худоби.
• У гості цього дня не ходять, щоб весь рік родина була разом.
• Жінки снідають стоячи - щоб бути здоровою і моторною.
• Діти влаштовують "змагання крашанок": б'ються ними, стискаючи  у руці - у кого крашанка цілою залишиться, у того "голова мудріша".
• Дівчата дарують крашанку парубку, який сподобався. Можна придумати, як це зробити, або ж просто пригостити. У цьому є певна магія: кажуть, так можна причарувати хлопця, який сподобався.
•  Після сніданку йдуть на цвинтар, щоб сповістити й померлих, що Христос воскрес.
• А під вечір розпочиналися дитячі й молодіжні хороводи з веснянками та гаївками; обмінювалися писанками і крашанками, у яких домінує червоний колір - нагадування про кров Ісуса Христа.

Історія Світлого Воскресіння

У традиціях Великодня переплелися як християнські, так ще й язичницькі звичаї. Звичай на Великдень розпочинати святкування яйцем побутує в Україні здавна, адже відомо, що  яйце символізує зародження нового життя. У християнстві яйце - символ Христового Воскресіння, бо як із мертвої шкаралупи яйця народжується нове життя, так і Христос вийшов із гробу до Нового Життя.  

Паска - круглий хліб, випечений на славу Сонця у язичників, у християн - символ хліба духовного, символ Тіла Христового. "Він Сам Своїм Тілом підняв наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для праведності" - пишуть святі книги. 

Ісус Христос метафорично називає Себе хлібом Божим: "Я хліб життя!»; «Я – хліб, що зійшов з неба»; «Цей же – хліб, що сходить із неба»; «Я – хліб живий, що зійшов з неба; якщо хто буде їсти цей хліб, житиме вічно. Хліб, який Я дам, – це Моє Тіло, [яке Я віддам] для життя світу!»; «Це є хліб, що зійшов із неба» (Івана 6:33, 35, 41, 50, 51, 58).

 

В Україні святкувати Великдень як Воскресіння Христа почали ще наприкінці першого тисячоліття, із запровадженням християнства. Ці обидва свята збігалися у часі (у язичників - весна, рівнодення) і мали однакове значення - перемогу життя над смертю. З роками чужорідне свято стало частиною місцевої культури, деякі звичаї церква адаптувала під християнські, приміром гаївки, забави, дарування писанок та крашанок. 

Син Божий, за біблійним сюжетом, воскрес рано-вранці, й Воскресіння супроводжувалося великим землетрусом - янгол небесний відвалив камінь від дверей гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці  прийшли до гробу з пахучими оліями, аби за звичаєм намастити ними тіло Ісуса, але побачили відвалений камінь і порожню труну. Янгол і сповістив їм про Воскресіння Господнє.

Напевне, ще з язичництва прийшов до нас звичай поливаних понеділка і вівторка. У понеділок хлопці обливають водою дівчат, накликаючи жаданий дощ на ниви, або ж беруть відкуп тими ж крашанками та писанками. У вівторок дівчата “зводять порахунки” з хлопцями. І також отримують жартівливий відкуп.

 

Великодні прикмети, повір’я

• Якщо на Великдень спить господар, то виляже пшениця, а якщо господиня - льон.
• Якщо на Великдень ясно світить сонце, то через три дні падатиме дощ.
• Якщо на Великдень дощ або хмарно, буде врожай.
• На Великдень перший раз закує зозуля.
• Де вовк на Великдень зачує дзвони, то там буде цілий рік крутитися.

Усе-таки яйце за курку старше! Великодні примовки:

• Їж Ковбаску, поки Паска.
• А яйце від курки старше, бо воно свячене.
• На Великдень обійдемося і без гречаної паски.
• Такий вдатний ґазда, що й кури крашанками несуться.
• Рохкай, пацю, рохкай, іще не Великдень.
• На Великдень: кожна дівка – маківочка, кожен хлопець – голубочок.
• Не щодня Великдень.

Господи, яка краса навколо!

Напевне, кожному великоднього ранку хочеться сказати це разом з "Христос воскрес!".  Світанки Великодня описані в безлічі книжок, зображені на безлічі картин, бо вони справді неймовірні. Сонце - не важливо, чи небо безхмарне, чи захмарене - настільки грайливе, робить такі квітучі витинанки, що хоч-не-хоч, а віритися в те, що небо для тебе точно відкрите. Дай Боже, дочекатися наступного Великодня! 

Христос воскрес!

Воістину воскрес!

ХРИСТОС ВОСКРЕС! 

Співає жайворон з небес: 
«Христос воскрес! Христос воскрес!» 
У небо дзвін гуде з села: 
«Христос воскрес! Йому хвала!» 
В проміннях сонячна блакить: 
«Христос воскрес! Його хваліть!» 
Журчить струмок — весняний дзвін: 
«Воскрес Христос — Господній Син!» 
Радіють діти у вінках: 
«Христос воскрес на небесах!» 
І вся земля, мов той вінок, 
З чудесних трав, дітей, квіток... 
І в серці радість через край: 
Воскресли поле, річка, гай, 
І лине пісня до небес: 
«Христос воскрес! Христос воскрес!» 

К. Перелісна

Великдень

Вели́кдень, Воскресіння Христове, Паска (грец. πάσχα, лат. Pascha, івр. פסח‎ песах — проходження повз), Воскресі́ння Христо́ве (грец. Ἡ Ανάστασις τοῦ Ἰησοῦ Χριστοῦ; стцерк.-слов. Великъ дьнь, пол. Wielkanoc ) — найдавніше християнське свято, головне свято богослужебного року, що встановлено на честь Воскресіння Ісуса Христа.

У Католицькій церкві Великдень має найвищий статус торжества. Дата свята не є сталою і кожного конкретного року обчислюється за місячно-сонячним календарем (перехідне свято).

Старозавітна Пасха — Песах святкується на честь виходу ізраїльського народу з єгипетської неволі, перехід від рабства до свободи. Воскресіння Христове — це перехід від смерті до життя, звільнення нас від тягаря гріхів, це вихід, перехід людини з рабства гріха, зла до свободи любові, добра[1].

Зазвичай пасок випікають кілька, різних розмірів, часом для кожного члена родини, і обов'язково одну велику — для всіх.

Для випікання пасок є спеціальні форми — керамічні пасківники (зараз використовують і звичайні каструлі). Пасківники змащують смальцем або вершковим маслом, на третину наповнюють тістом і дають йому «підійти». Потім оздоблюють прикрасами з тіста. Садовлять паску і виймають її з печі з молитвою. Бажано, щоб під час випікання пасок на кухні панували тиша і спокій, щоб до плити підходило якомога менше людей, не гупали двері й не брязкотів посуд.

Раніше процес приготування паски займав цілу добу. Так, у середу ввечері готували опару для паски. Яйця завчасно вбивали в окремий посуд і залишали трохи постояти. Тоді жовтки червоніли і паска була жовтішою. Замішану опару ставили на ніч у тепле місце, а вночі прокидалися й дивилися, чи досить вона тепла, чи гарно росте. Зазвичай, ставили на лежанки.

«Якщо ті були надто гарячі, то підставляли брусочки, аби опара не підварилась. А вже вранці в Чистий четвер до опари додавали борошно і замішували тісто. Протягом всього року завжди залишали для пасок найкраще борошно. Замісивши, тісто лишали на 4-6 годин рости. Потім вже з готового тіста виробляли паски у циліндричних формах, знову лишали їх ще на 2-3 години доростати. у той же час розтоплювали піч і ставили пекти паску приблизно на 40-50 хвилин».

Паски печуть заздалегідь: у середу, четвер або суботу вранці. Як тільки господині посадять паски в піч і загнітять їх свяченою вербою, вони йдуть на город і садять розсаду — «щоб капуста була здорова, як паска». Паски в печі вони накривають хусточками, які потім зберігаються і, як треба, вживаються на підкурювання від бешихи. Якщо верх паски западе або вона виявиться порожня всередині, то це віщує нещастя — хтось, кажуть, помре в цьому році. Самі ж паски пеклися так: робили опару на молоці, до опари додавали борошна та яєць і місили тісто. До тіста клали імбир: жовтий і білий; жовтий — для «краси», а білий — для «духу». Додавали ще настоянки на шафрані. Виробляючи паски, клали їх у високі форми, а зверху накладали хрест із тіста і «шишки». На якийсь час ці форми з пасками ставили в тепле місце — «щоб паски посходили». Коли паски вже посходили, їх садовили в напалену піч. Паски пекли завжди з білого пшеничного борошна і тільки один раз на рік — на Великдень.Сьогодні випікання паски займає значно менше часу. Достатньо в середу звечора замісити тісто, розвівши в магазинних дріжджах, і покласти його в тепло, аби на ранок, щойно прокинувшись, можна було одразу замішувати паски й ставити їх до печі.

Поки замішане для паски тісто росте, його накривають рушником, і зверху у вигляді хреста ставлять свячену напередодні в неділю вербу. А перед тим, як покласти паску пекти, у форму складуть навхрест два колоски освяченої на останню Трійцю пшениці. Існує також переконання, що якщо до оселі, коли господиня вийматиме з печі паску, зайде хтось чужий — то поганий знак.

Готовність паски перевіряють, обережно встромивши в неї тоненьку трісочку: якщо вона суха — паска готова. Аби верх паски не підгорів, можна (коли він достатньо підрум'яниться) покласти на нього змочений у воді кружечок паперу.

Особливим різновидом є сирна паска — спресована у формі обрізаної піраміди, що символізує гріб Господній, та з літерами «ХВ», що має означати перемогу Христа над смертю та його Світле Воскресіння

Традиції випікання пасок

Давні традиції

Існує переконання, що традиція пекти паски походить ще з дохристиянських часів. Однак настоятель Іоанно-Богословського храму на Одещині отець Василь розповідає, що традицію освячувати хліб під час великодньої Літургії започаткували ще апостоли. На знак незримої присутності серед них Спасителя вони залишали за столом під час трапези вільне місце і клали перед ним хліб (грецькою — «артос»). Паска — це і є домашній еквівалент артоса, що досі залишається одним із найдавніших символів Воскресіння Христового.

Паски пекли трьох видів:

жовту паску — її святили і споживали в Неділю, паска Сонцю

білу паску — з нею ходили на кладовище на Проводи, паска душам померлих родичів

чорну паску — житній хліб, її українці їли щодня, паска господарям та родичам

Регіональні особливості пов'язані з випіканням пасок

У Західній Україні щодо печення паски існує такий звичай: «В п'ятницю над вечором розчиняють тісто на паску. В суботу рано саджає ґаздиня до печі з того тіста паляницю. Коли вже спечеться виймає, всі в хижі кусають по кусникові; як прийде хто чужий до хижі, дають куштувати, а навіть до сусідів несуть. Відтак саджає ґазда на широкій лопаті, нароком під паску зладженій, паску до печі, а також пасчину посестру, робить лопатою хрест на повалі, а далі злегка ударює нею кожного челядника по голові і йде до стайні й ударяє кожну худобину».

У Галичині та на Закарпатті паски печуть переважно у вигляді круглого хліба з спеціальним орнаментом зверху: жайворонок у традиційному вигляді, зі складеними «вісімкою» крильми, мотив геометричного колоса, «баранячі ріжки» та квіти.

Відповідники в інших культурах

Подібними до української паски стравами у сісдніх культурах є:

куліч (рос. кулич) — Великодній хліб у Росії;

паска (рум. Pască) — традиційна румунська випічка, що складається з яєць, свіжого сиру, родзинок і цукру, яку особливо часто готують на Великдень;

козонак (болг. Козунак, рум. Cozonac) — традиційний болгарський та румунський пиріг, який готують на Різдво та Великдень;

мазурки (пол. Mazurek) — традиційне польське Великоднє печиво.

Походження назви

Існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них назва «Великдень» («Великий День») з'явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда говорить, що «Великдень називається так тому, що у той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, аби був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп'яли Христа — дні поменшали. Тепер лише царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів…».

У західно-слов'янських мовах назва свята перекладається як «Великаніч»: чеською Velikonoce, а польскою Wielkanoc. У болгарській (південно-слов'янській мові) подібно до української назви — Великден, а споріднені болгарам македонці називають це свято Велигден. Проте, протиріччя у цьому немає, оскільки це давнє свято, включаючи і його атрибутику (зокрема й крашанки) нерідко пов'язують із ще дохристиянськими традиціями відмічати знакові астрономічні події, у тому числі й весняне рівнодення, коли перший великий день (більший за ніч день) міряється своєю тривалістю з останньою великою (більшою за день) ніччю.

Пасха

Слово «Пасха» походить від назви старозаповітного свята песах, що святкували юдеї в пам'ять про звільнення від єгипетського полону. Пасхальне ягня в юдеїв стало прообразом Христа, тому Христос іменується ще Агнцем Божим (Ягня Боже), Агнцем Пасхальним (Ягня Пасхи), Пасхою.

Також і в інших європейських мовах назва цього свята походить від давньоєврейського «песах»:

грецькою Πάσχα (пасха),

латиною — Pascha,

голландською pasen,

есперанто pasko,

ісландською páskar,

іспанською pascua,

італійською pasqua,

нижньо-німецькою Paschen,

російською пасха,

французькою pâques,

шведською påskdagen

фінською pääsiäinen.

У країнах світу

З Великого Четверга до Великодня у католицьких церквах заборонено дзвонити у дзвони на знак жалоби, тому в Німеччині та Австрії існує звичай щоденних вуличних процесій з дерев'яними тріщалками або іншими інструментами, щоб нагадувати віруючим про службу Божу. Перша письмова згадка про цей звичай датована 1482  роком. Існує також легенда, що дзвони у цей час летять на посвяту до Риму. У багатьох католицьких місцевостях Європи у Страсну П'ятницю влаштовують різноманітні традиційні процесії. У Франції, коли на Великдень знову дзвонять у дзвони, прийнято обніматись та цілуватися на знак радості.

Ще поширенішим є звичай ховати у гніздах в саду розмальовані яйця, котрі повинні шукати діти. Вважається, що яйця збирає у птахів та потім розмальовує великодній заєць (або кріль). В інших місцевостях, наприклад: у Франції та Бельгії, вважається, що розмальовані яйця розносять дзвони повертаючись з м. Риму. Знайшовши яйця, влаштовують забави: наввипередки котять їх по схилу пагорба або стукаються ними, виграє той, чиє яйце залишається цілим. У сорбських общинах на сході Німеччини  викопують яму на кінці схилу. Перший кладе яйце у ямку, а наступні гравці намагаються потрапити у нього (сорбською: jajka walkowanje, або нім. Waleien).

У Фінляндії для відлякування відьом на Великдень розпалюють багаття. Діти переодягаються на відьм та ходять від хати до хати і збирають ласощі. Також в Австрії існує великодній звичай розкладати великі багаття на пагорбах. У Данії вихідні починаються ще у Великий Четвер, також існує традиція відправляти до Великодня анонімні віршовані вітання, так звані, «листи дурника» (дан. gaekkebrev). Отримавши листа, потрібно вгадати від кого він. Якщо одержувач вгадує, то отримує від автора крашанку, якщо ні — то винен яйце автору вітання. Замість яйця призом може бути і поцілунок або зобов'язання влаштувати вечірку.

У багатьох країнах (Австрія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія та інших) також прийнято обливати жінок водою, а у сучасному варіанті парфумом. Це вважається символічним побажанням краси, родючості та здоров'я. Нерідко на знак подяки чоловіки отримують розмальовані яйця, ласощі або чарку спиртного, але існують і звичаї, коли жінки віддячують також відерцем води.

У Швеції на Великдень дівчата, щоб вийти заміж, повинні принести на Великдень в роті води і полити нею сплячого нареченого. Подібний звичай існує також в інших країнах та місцевостях, де дівчата повинні принести воду в роті додому щоб бути красивими, а хлопці намагаються змусити їх заговорити або засміятись.