Ви чули, як плаче спустошена Прип’ять, За скоєний гріх розіп’ята живцем, Прип’ята до неба, щоб вічності випить, Щоб вмити від бруду змарніле лице? Регочуть іони малиновим дзвоном, Вбиваючи блиск нерозкритих очей, Ридає вночі божевільна мадонна, Приймаючи з лона холодних дітей В бездонність ночей. І тихо ступає життя у полин,
І лине Чорнобильський дзвін.
26 квітня 2017 року – тридцять перша річниця Чорнобильської катастрофи
На гірку долю нашої України весна 1986 року принесла страшне горе і чорний смуток. Найстрашніші наслідки аварії на Чорнобильській атомній електростанції проявляються дотепер. 26 квітня 2017 року виповнюється 31 рік, як відбулася наймасштабніша техногенна катастрофа за весь час використання атомної енергетики - аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Згідно з архівними даними, 26 квітня 1986 року, вночі о 1:23 на четвертому енергоблоці ЧАЕС в результаті серії теплових вибухів був повністю зруйнований реактор. Значна кількість радіоактивних речовин потрапила в навколишнє середовище. Аварія розцінюється як найбільша у своєму роді за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих та постраждалих від її наслідків людей, так і за економічними збитками. Кожного року ми повертаємося пам’яттю і серцем до незабутніх трагічних подій, щоб ще раз осягнути, кому зобов'язані мирним небом над головою, можливістю жити і ростити дітей та онуків. Віддаємо данину шани і вдячності тим, хто пожертвував найдорожчим, хто пішов у вічність заради життя і майбутнього свого народу та всього людства. 26 квітня, в світі згадують жертв катастрофи на Чорнобильській атомній станції, що сталася 31 рік тому Вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС призвів до зростання радіаційного рівня, який в 30-40 разів більший, ніж при вибуху в Хіросімі в 1945 році. 26 квітня 1986 року в гасінні пожежі на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС брали участь 65 працівників пожежної охорони органів внутрішніх справ, 6 з них в результаті радіоактивного опромінення загинули. 59 осіб отримали високі дози радіоактивного опромінення і стали інвалідами, захворювання яких пов'язане з виконанням службових обов'язків під час гасіння пожежі. За 30 років після аварії на Чорнобильській АЕС померли 17 працівників пожежної охорони органів внутрішніх справ, які брали участь в гасінні пожежі в день Чорнобильської катастрофи, 5 осіб виїхали за межі України. Чорнобильська катастрофа призвела до одного з найбільших викидів радіації. Це призвело до масового радіаційного забруднення територій, звідки виселили близько 200 тисяч людей. Зони відчуження були створені на території Київської області в Україні, Гомельської і Могильовської областей Білорусі, а також Брянської області Росії. Безпосередньо від вибуху і при гасінні пожежі загинула 31 людина, понад 200 були госпіталізовані. У той же час точна кількість людей, які передчасно померли або втратили здоров'я внаслідок аварії, підрахувати неможливо. Чорнобильська АЕС повністю припинила роботу в 2000 році.
Страшний калейдоскоп, Ліна Костенко
Страшний калейдоскоп: в цю мить десь хтось загинув. В цю мить. В цю саму мить. У кожну із хвилин. Розбився корабель. Горять Галапагоси. І сходить над Дніпром гірка зоря-полин. Десь вибух.
Десь вулкан. Руйновище. Заглада. Хтось цілиться. Хтось впав. Хтось просить: «Не стріляй!» Не знає вже казок Шехерезада. Над Рейном не співає Лореляй.
Летить комета. Бавиться дитя. Цвітуть обличчя, острахом не стерті. Благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті
субота, 15 квітня 2017 р.
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Співає жайворон з небес: «Христос воскрес! Христос воскрес!» У небо дзвін гуде з села: «Христос воскрес! Йому хвала!» В проміннях сонячна блакить: «Христос воскрес! Його хваліть!» Журчить струмок — весняний дзвін: «Воскрес Христос — Господній Син!» Радіють діти у вінках: «Христос воскрес на небесах!» І вся земля, мов той вінок, З чудесних трав, дітей, квіток... І в серці радість через край: Воскресли поле, річка, гай, І лине пісня до небес: «Христос воскрес! Христос воскрес!»
К. Перелісна
Великдень
Вели́кдень, Воскресіння Христове, Паска (грец. πάσχα, лат. Pascha, івр. פסח песах — проходження повз), Воскресі́ння Христо́ве (грец. Ἡ Ανάστασις τοῦ Ἰησοῦ Χριστοῦ; стцерк.-слов. Великъ дьнь, пол. Wielkanoc ) — найдавніше християнське свято, головне свято богослужебного року, що встановлено на честь Воскресіння Ісуса Христа.
У Католицькій церкві Великдень має найвищий статус торжества. Дата свята не є сталою і кожного конкретного року обчислюється за місячно-сонячним календарем (перехідне свято).
Старозавітна Пасха — Песах святкується на честь виходу ізраїльського народу з єгипетської неволі, перехід від рабства до свободи. Воскресіння Христове — це перехід від смерті до життя, звільнення нас від тягаря гріхів, це вихід, перехід людини з рабства гріха, зла до свободи любові, добра[1].
Зазвичай пасок випікають кілька, різних розмірів, часом для кожного члена родини, і обов'язково одну велику — для всіх.
Для випікання пасок є спеціальні форми — керамічні пасківники (зараз використовують і звичайні каструлі). Пасківники змащують смальцем або вершковим маслом, на третину наповнюють тістом і дають йому «підійти». Потім оздоблюють прикрасами з тіста. Садовлять паску і виймають її з печі з молитвою. Бажано, щоб під час випікання пасок на кухні панували тиша і спокій, щоб до плити підходило якомога менше людей, не гупали двері й не брязкотів посуд.
Раніше процес приготування паски займав цілу добу. Так, у середу ввечері готували опару для паски. Яйця завчасно вбивали в окремий посуд і залишали трохи постояти. Тоді жовтки червоніли і паска була жовтішою. Замішану опару ставили на ніч у тепле місце, а вночі прокидалися й дивилися, чи досить вона тепла, чи гарно росте. Зазвичай, ставили на лежанки.
«Якщо ті були надто гарячі, то підставляли брусочки, аби опара не підварилась. А вже вранці в Чистий четвер до опари додавали борошно і замішували тісто. Протягом всього року завжди залишали для пасок найкраще борошно. Замісивши, тісто лишали на 4-6 годин рости. Потім вже з готового тіста виробляли паски у циліндричних формах, знову лишали їх ще на 2-3 години доростати. у той же час розтоплювали піч і ставили пекти паску приблизно на 40-50 хвилин».
Паски печуть заздалегідь: у середу, четвер або суботу вранці. Як тільки господині посадять паски в піч і загнітять їх свяченою вербою, вони йдуть на город і садять розсаду — «щоб капуста була здорова, як паска». Паски в печі вони накривають хусточками, які потім зберігаються і, як треба, вживаються на підкурювання від бешихи. Якщо верх паски западе або вона виявиться порожня всередині, то це віщує нещастя — хтось, кажуть, помре в цьому році. Самі ж паски пеклися так: робили опару на молоці, до опари додавали борошна та яєць і місили тісто. До тіста клали імбир: жовтий і білий; жовтий — для «краси», а білий — для «духу». Додавали ще настоянки на шафрані. Виробляючи паски, клали їх у високі форми, а зверху накладали хрест із тіста і «шишки». На якийсь час ці форми з пасками ставили в тепле місце — «щоб паски посходили». Коли паски вже посходили, їх садовили в напалену піч. Паски пекли завжди з білого пшеничного борошна і тільки один раз на рік — на Великдень.Сьогодні випікання паски займає значно менше часу. Достатньо в середу звечора замісити тісто, розвівши в магазинних дріжджах, і покласти його в тепло, аби на ранок, щойно прокинувшись, можна було одразу замішувати паски й ставити їх до печі.
Поки замішане для паски тісто росте, його накривають рушником, і зверху у вигляді хреста ставлять свячену напередодні в неділю вербу. А перед тим, як покласти паску пекти, у форму складуть навхрест два колоски освяченої на останню Трійцю пшениці. Існує також переконання, що якщо до оселі, коли господиня вийматиме з печі паску, зайде хтось чужий — то поганий знак.
Готовність паски перевіряють, обережно встромивши в неї тоненьку трісочку: якщо вона суха — паска готова. Аби верх паски не підгорів, можна (коли він достатньо підрум'яниться) покласти на нього змочений у воді кружечок паперу.
Особливим різновидом є сирна паска — спресована у формі обрізаної піраміди, що символізує гріб Господній, та з літерами «ХВ», що має означати перемогу Христа над смертю та його Світле Воскресіння
Традиції випікання пасок
Давні традиції
Існує переконання, що традиція пекти паски походить ще з дохристиянських часів. Однак настоятель Іоанно-Богословського храму на Одещині отець Василь розповідає, що традицію освячувати хліб під час великодньої Літургії започаткували ще апостоли. На знак незримої присутності серед них Спасителя вони залишали за столом під час трапези вільне місце і клали перед ним хліб (грецькою — «артос»). Паска — це і є домашній еквівалент артоса, що досі залишається одним із найдавніших символів Воскресіння Христового.
Паски пекли трьох видів:
жовту паску — її святили і споживали в Неділю, паска Сонцю
білу паску — з нею ходили на кладовище на Проводи, паска душам померлих родичів
чорну паску — житній хліб, її українці їли щодня, паска господарям та родичам
Регіональні особливості пов'язані з випіканням пасок
У Західній Україні щодо печення паски існує такий звичай: «В п'ятницю над вечором розчиняють тісто на паску. В суботу рано саджає ґаздиня до печі з того тіста паляницю. Коли вже спечеться виймає, всі в хижі кусають по кусникові; як прийде хто чужий до хижі, дають куштувати, а навіть до сусідів несуть. Відтак саджає ґазда на широкій лопаті, нароком під паску зладженій, паску до печі, а також пасчину посестру, робить лопатою хрест на повалі, а далі злегка ударює нею кожного челядника по голові і йде до стайні й ударяє кожну худобину».
У Галичині та на Закарпатті паски печуть переважно у вигляді круглого хліба з спеціальним орнаментом зверху: жайворонок у традиційному вигляді, зі складеними «вісімкою» крильми, мотив геометричного колоса, «баранячі ріжки» та квіти.
Відповідники в інших культурах
Подібними до української паски стравами у сісдніх культурах є:
куліч (рос. кулич) — Великодній хліб у Росії;
паска (рум. Pască) — традиційна румунська випічка, що складається з яєць, свіжого сиру, родзинок і цукру, яку особливо часто готують на Великдень;
козонак (болг. Козунак, рум. Cozonac) — традиційний болгарський та румунський пиріг, який готують на Різдво та Великдень;
Існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них назва «Великдень» («Великий День») з'явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда говорить, що «Великдень називається так тому, що у той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, аби був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп'яли Христа — дні поменшали. Тепер лише царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів…».
У західно-слов'янських мовах назва свята перекладається як «Великаніч»: чеськоюVelikonoce, а польскоюWielkanoc. У болгарській (південно-слов'янській мові) подібно до української назви — Великден, а споріднені болгарам македонці називають це свято Велигден. Проте, протиріччя у цьому немає, оскільки це давнє свято, включаючи і його атрибутику (зокрема й крашанки) нерідко пов'язують із ще дохристиянськими традиціями відмічати знакові астрономічні події, у тому числі й весняне рівнодення, коли перший великий день (більший за ніч день) міряється своєю тривалістю з останньою великою (більшою за день) ніччю.
Пасха
Слово «Пасха» походить від назви старозаповітного свята песах, що святкували юдеї в пам'ять про звільнення від єгипетського полону. Пасхальне ягня в юдеїв стало прообразом Христа, тому Христос іменується ще Агнцем Божим (Ягня Боже), Агнцем Пасхальним (Ягня Пасхи), Пасхою.
Також і в інших європейських мовах назва цього свята походить від давньоєврейського «песах»:
грецькою Πάσχα (пасха),
латиною — Pascha,
голландською pasen,
есперанто pasko,
ісландською páskar,
іспанською pascua,
італійською pasqua,
нижньо-німецькою Paschen,
російською пасха,
французькою pâques,
шведською påskdagen
фінською pääsiäinen.
У країнах світу
З Великого Четверга до Великодня у католицьких церквах заборонено дзвонити у дзвони на знак жалоби, тому в Німеччині та Австрії існує звичай щоденних вуличних процесій з дерев'яними тріщалками або іншими інструментами, щоб нагадувати віруючим про службу Божу. Перша письмова згадка про цей звичай датована 1482 роком. Існує також легенда, що дзвони у цей час летять на посвяту до Риму. У багатьох католицьких місцевостях Європи у Страсну П'ятницю влаштовують різноманітні традиційні процесії. У Франції, коли на Великдень знову дзвонять у дзвони, прийнято обніматись та цілуватися на знак радості.
Ще поширенішим є звичай ховати у гніздах в саду розмальовані яйця, котрі повинні шукати діти. Вважається, що яйця збирає у птахів та потім розмальовує великодній заєць (або кріль). В інших місцевостях, наприклад: у Франції та Бельгії, вважається, що розмальовані яйця розносять дзвони повертаючись з м. Риму. Знайшовши яйця, влаштовують забави: наввипередки котять їх по схилу пагорба або стукаються ними, виграє той, чиє яйце залишається цілим. У сорбських общинах на сході Німеччини викопують яму на кінці схилу. Перший кладе яйце у ямку, а наступні гравці намагаються потрапити у нього (сорбською: jajka walkowanje, або нім. Waleien).
У Фінляндії для відлякування відьом на Великдень розпалюють багаття. Діти переодягаються на відьм та ходять від хати до хати і збирають ласощі. Також в Австрії існує великодній звичай розкладати великі багаття на пагорбах. У Данії вихідні починаються ще у Великий Четвер, також існує традиція відправляти до Великодня анонімні віршовані вітання, так звані, «листи дурника» (дан. gaekkebrev). Отримавши листа, потрібно вгадати від кого він. Якщо одержувач вгадує, то отримує від автора крашанку, якщо ні — то винен яйце автору вітання. Замість яйця призом може бути і поцілунок або зобов'язання влаштувати вечірку.
У багатьох країнах (Австрія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія та інших) також прийнято обливати жінок водою, а у сучасному варіанті парфумом. Це вважається символічним побажанням краси, родючості та здоров'я. Нерідко на знак подяки чоловіки отримують розмальовані яйця, ласощі або чарку спиртного, але існують і звичаї, коли жінки віддячують також відерцем води.
У Швеції на Великдень дівчата, щоб вийти заміж, повинні принести на Великдень в роті води і полити нею сплячого нареченого. Подібний звичай існує також в інших країнах та місцевостях, де дівчата повинні принести воду в роті додому щоб бути красивими, а хлопці намагаються змусити їх заговорити або засміятись.
неділя, 2 квітня 2017 р.
Тарас Шевченко завжди присутній в українському просторі. Кожне покоління засобами поетичного, образотворчого та прикладного мистецтва фіксувало своє бачення його доробку, розуміння значення його постаті, перебувало, так би мовити, у пошуках свого Шевченка. Доторкнулася до струн Шевченкових рядків і сучасна молодь. І ми , учні 8 класу, намагалися доторкнутися до музики душі Шевченка.
Для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами. Та це лише ілюзія. Шевченко, як явище велике і вічне, - невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. Він росте й розвивається в часі, історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка…
.jpg)
.jpg)
